Закриття та перепрофілювання синагог в Україні у 1920-х рр. як інструмент радянської антирелігійної політики
Вантажиться...
Дата
2026
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Анотація
Актуальність статті зумовлена необхідністю поглибленого дослідження політики радянської влади щодо іудейських релігійних громад України в умовах нової економічної політики. Незважаючи на певну лібералізацію державно-конфесійних відносин у 1920-х рр., саме в цей період були сформовані механізми адміністративного витіснення релігійних інституцій із суспільного життя, одним із проявів яких стало закриття та перепрофілювання синагог. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження практики реалізації антирелігійної політики на місцевому рівні, механізмів ухвалення відповідних рішень, реакції єврейських релігійних громад та способів легітимації цих процесів радянською владою. Мета статті – дослідити політику радянської влади щодо закриття та перепрофілювання синагог в Україні у 1920-х рр., з’ясувати основні механізми реалізації цієї політики, проаналізувати взаємодію центральних і місцевих органів влади з єврейськими релігійними громадами та визначити особливості обґрунтування ліквідації культових споруд. Наукова новизна. У статті комплексно проаналізовано адміністративно-правові механізми закриття синагог в Україні упродовж 1920-х рр. На основі широкого кола архівних документів, значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу, висвітлено практику діяльності НКВС УСРР, ВУЦВК, окружних виконавчих комітетів і місцевих органів влади щодо вилучення культових споруд у єврейських релігійних громад. Виявлено характерні способи легітимації антирелігійної політики через посилання на культурно-освітні потреби населення, дефіцит громадських приміщень та організацію кампаній із демонстрації нібито добровільної підтримки закриття синагог з боку «трудящих». Висновки. У процесі дослідження встановлено, що впродовж 1920-х рр. радянська влада поступово перейшла від переважного закриття так званих домових синагог до систематичного вилучення культових споруд єврейських релігійних громад. Попри тимчасове пом’якшення державно-конфесійної політики в умовах НЕПу, органи влади послідовно відмовляли віруючим у поверненні синагог навіть за наявності юридичних підстав, мотивуючи свої рішення муніципалізацією майна, нечисленністю громад або потребами культурно-освітніх установ. Доведено, що ліквідація синагог супроводжувалася активним використанням пропагандистських механізмів, покликаних представити ці рішення як прояв громадської ініціативи та суспільної необхідності. Наприкінці 1920-х рр. було сформовано адміністративну модель взаємовідносин держави з іудейськими релігійними громадами, яка стала підґрунтям для масштабного наступу на релігію у 1930-х рр.
The relevance of this study lies in the need for a more comprehensive examination of Soviet policy toward Jewish religious communities in Ukraine during the period of the New Economic Policy (NEP). Despite a certain liberalization of state-confessional relations in the 1920s, it was precisely during this period that mechanisms for the administrative displacement of religious institutions from public life were established, one manifestation of which was the closure and repurposing of synagogues. In this context, particular attention should be paid to the implementation of anti-religious policy at the local level, the decision-making mechanisms employed by Soviet authorities, the responses of Jewish religious communities, and the methods used to legitimize these measures.The purpose of the article is to examine Soviet policy regarding the closure and repurposing of synagogues in Ukraine during the 1920s, to identify the principal mechanisms of its implementation, to analyze the interaction between central and local authorities and Jewish religious communities, and to determine the rationale employed to justify the liquidation of religious buildings. Scientific novelty. The article provides a comprehensive analysis of the administrative and legal mechanisms used to close synagogues in Ukraine throughout the 1920s. Drawing upon a wide range of archival documents, many of which are introduced into scholarly circulation for the first time, the study examines the activities of the People’s Commissariat of Internal Affairs of the Ukrainian SSR, the All-Ukrainian Central Executive Committee, district executive committees, and local authorities in confiscating religious buildings from Jewish religious communities. The research identifies characteristic methods of legitimizing anti-religious policy through references to the cultural and educational needs of the population, shortages of public premises, and orchestrated campaigns designed to demonstrate the allegedly voluntary support of the "working people" for the closure of synagogues. Conclusions. The study demonstrates that during the 1920s Soviet authorities gradually shifted from the predominantly selective closure of so-called house synagogues to the systematic confiscation of buildings belonging to Jewish religious communities. Despite the temporary relaxation of state-confessional policy during the NEP, state authorities consistently refused to return synagogues to believers even when legal grounds existed, justifying their decisions by the municipalization of property, the small size of religious communities, or the need to use the buildings for cultural and educational purposes. It has been established that the closure of synagogues was accompanied by the active use of propaganda mechanisms intended to present these decisions as expressions of public initiative and social necessity. By the end of the 1920s, an administrative model governing relations between the Soviet state and Jewish religious communities had been established, laying the groundwork for the large-scale anti-religious campaigns of the 1930s.
The relevance of this study lies in the need for a more comprehensive examination of Soviet policy toward Jewish religious communities in Ukraine during the period of the New Economic Policy (NEP). Despite a certain liberalization of state-confessional relations in the 1920s, it was precisely during this period that mechanisms for the administrative displacement of religious institutions from public life were established, one manifestation of which was the closure and repurposing of synagogues. In this context, particular attention should be paid to the implementation of anti-religious policy at the local level, the decision-making mechanisms employed by Soviet authorities, the responses of Jewish religious communities, and the methods used to legitimize these measures.The purpose of the article is to examine Soviet policy regarding the closure and repurposing of synagogues in Ukraine during the 1920s, to identify the principal mechanisms of its implementation, to analyze the interaction between central and local authorities and Jewish religious communities, and to determine the rationale employed to justify the liquidation of religious buildings. Scientific novelty. The article provides a comprehensive analysis of the administrative and legal mechanisms used to close synagogues in Ukraine throughout the 1920s. Drawing upon a wide range of archival documents, many of which are introduced into scholarly circulation for the first time, the study examines the activities of the People’s Commissariat of Internal Affairs of the Ukrainian SSR, the All-Ukrainian Central Executive Committee, district executive committees, and local authorities in confiscating religious buildings from Jewish religious communities. The research identifies characteristic methods of legitimizing anti-religious policy through references to the cultural and educational needs of the population, shortages of public premises, and orchestrated campaigns designed to demonstrate the allegedly voluntary support of the "working people" for the closure of synagogues. Conclusions. The study demonstrates that during the 1920s Soviet authorities gradually shifted from the predominantly selective closure of so-called house synagogues to the systematic confiscation of buildings belonging to Jewish religious communities. Despite the temporary relaxation of state-confessional policy during the NEP, state authorities consistently refused to return synagogues to believers even when legal grounds existed, justifying their decisions by the municipalization of property, the small size of religious communities, or the need to use the buildings for cultural and educational purposes. It has been established that the closure of synagogues was accompanied by the active use of propaganda mechanisms intended to present these decisions as expressions of public initiative and social necessity. By the end of the 1920s, an administrative model governing relations between the Soviet state and Jewish religious communities had been established, laying the groundwork for the large-scale anti-religious campaigns of the 1930s.
Опис
Ключові слова
радянська влада, антирелігійна політика, іудаїзм, євреї, релігійні громади, синагоги, державно-конфесійні відносини, Україна, 1920-ті рр., Soviet government, anti-religious policy, Judaism, Jews, religious communities, synagogues, state-confessional relations, Ukraine, 1920s
Бібліографічний опис
Жолоб М. Закриття та перепрофілювання синагог в Україні у 1920-х рр. як інструмент радянської антирелігійної політики [Текст] / М. Жолоб, О. Перепелюк // Консенсус : електронний історичний журнал / МОН України, СумДПу імені А. С. Макаренка ; редкол.: Д. Кудінов (гол ред.), М. Ангелова, М. Каркоча, І. Крупеня та ін. – Суми : СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2026. – № 3. – С. 60–68. – DOI: 10.31110/consensus/2026-03/060-068