Перегляд за Автор "Yuldasheva Liudmyla Petrivna"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Документ
    Типологія оксиморонних синтагм у сучасному поетичному дискурсі
    (Гельветика, 2026) Юлдашева Людмила Петрівна; Yuldasheva Liudmyla Petrivna
    У статті запропоновано багаторівневу типологію оксиморонних синтагм у сучасному українському поетичному мовленні. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі контрасту як провідного принципу поетичного текстотворення та потребою системного опису оксиморона не лише як стилістичної фігури, а як механізму когнітивної й аксіологійної організації сенсу. Попри наявність ґрунтовних праць з проблем антитетичності, антонімії та поетичної образності, типологійні параметри оксиморонних синтагм з урахуванням граматичних, когнітивних та інтерпретаційних чинників залишаються недостатньо вивченими. Матеріалом дослідження слугували фрагменти поетичних текстів сучасних українських авторів. У роботі застосовано описовий, структурно-семантичний, компонентний, контекстуальний та когнітивно-поетичний аналіз. У результаті виокремлено кілька взаємодоповнювальних типологій: структурно-граматичну (моделі іменник + прикметник, іменник + іменник, прислівник + дієслово, прислівник + прикметник), когнітивно-доменну (сенсорні, емотивно-оцінні, просторово-екзистенційні), класифікацію за типами когнітивної напруги (конфлікт ознак, оцінок, досвідних фреймів), інтерпретаційну (уточнення, нерозв’язна напруга, зміщення реальності, аксіологійна неузгодженість) та семантично-структурну (контрастивні, градуальні, комплементарні з урахуванням словотвірної спорідненості). Доведено, що оксиморонна синтагма є не периферійною фігурою, а регулярною моделлю смислотворення, у якій граматична структура, доменна інтеграція та інтерпретаційний режим взаємодіють як єдиний механізм поетичного мислення. Оксиморонні синтагми в сучасній українській поезії постають як смислові вузли, де співіснують когнітивні, емоційні та аксіологійні площини. Вони не просто репрезентують внутрішню суперечливість реальності, а формують модель її сприйняття, спонукаючи реципієнта до напруженої інтерпретаційної роботи й активної рецепції тексту. Перспективи подальших досліджень пов’язані з корпусним і психолінгвістичним вивченням рецепції оксиморонних конструкцій
  • Документ
    Феномен Аліси в українській та зарубіжній літературі
    (Видавничий дім «Гельветика», 2025) Юлдашева Людмила Петрівна; Yuldasheva Liudmyla Petrivna
    Образ Аліси, створений Л. Керролом у повістях «Аліса в Дивокраї» та «Аліса в Задзеркаллі», є одним із найбільш упізнаваних і знакових персонажів світової літератури. Водночас ці тексти стали підґрунтям для формування особливої культурної моделі – архетипу дитини-мандрівниці, що проходить шлях ініціації крізь парадоксальний світ уяви. Актуальність дослідження зумовлена глобальним поширенням ідей, мотивів і структур Керролової дилогії в численних літературних, кінематографічних та медійних переосмисленнях, що не лише зберігають, а й активно трансформують початковий образ Аліси відповідно до змін суспільного, культурного та історичного контексту. Мета статті – комплексно дослідити феномен «алісоподібності» в сучасному художньому дискурсі та з’ясувати, яким чином трансформується модель персонажа, наративу й просторової організації твору у зв’язку з переосмисленням архетипу. У дослідженні застосовано порівняльно-типологійний, архетипний та інтертекстуальний підходи. Проаналізовано спільні риси й відмінності в структурі наративу, образі героїні, організації художнього простору та системі випробувань у творах, що демонструють очевидний зв’язок із першоджерелом. Визначено ключові етапи трансформації образу дитини-героїні – від дослідниці парадоксального світу до емоційної, моральної або історичної борчині, що втілює нові моделі самопізнання, страху, опору й сили. Доведено, що архетип Аліси як мандрівниці крізь вигадану реальність перетворився на універсальний художній код, що уможливлює осмислення межі між реальністю й фантазією, дитинством і дорослістю, свободою й обмеженням. Сучасні варіації образу героїні не лише відтворюють його риси, а й розширюють, іноді конфліктуючи з початковим задумом, що свідчить про живучість і гнучкість цього архетипу в нових соціокультурних контекстах.Перспективним є інтермедійний підхід – дослідження трансформацій образу Аліси у театрі, кінематографі, анімації, відеоіграх. Психоаналітичний аспект дає змогу осмислити архетип Аліси в термінах несвідомого, травми, бажання й сублімації. Феномен Аліси – це не артефакт минулого, а динамічна платформа для культурного діалогу, який триває й набуває нових форм.