Перегляд за Автор "Stakhevych Oleksandr Oleksandrovych"
Зараз показуємо 1 - 3 з 3
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Жанрово-стильові перетворення у вокальній ліриці композиторів Наддніпрянщини 1920–1930-х років(2025) Стахевич Олександр Олександрович; Stakhevych Oleksandr Oleksandrovych; Енська Олена Юріївна; Enska Olena YuriivnaРозглянуто соціокультурні умови розвитку української музичної культури 1920–1930-х років, що обумовили жанрово-сти- льові перетворення у камерно-вокальній творчості. Від початку ХХ століття у камерно-вокальній музиці України існувало два вагомих напрями, що засновувались на: 1) укоріненні національної традиції; 2) опрацюванні добутків європейської музичної композиції. Перший напрямок, засновником якого був М. Лисенко та його послідовники, був презентований творчістю М. Вери- ківського, Г. Верьовки, П. Козицького, М. Коляди, В. Костенка, Л. Ревуцького, П. Сениці, Г. Хоткевича та ін. Представники другого – В. Косенко, Л. Лісовський, Б. Лятошинський, М. Рославець, М. Скорульський, Ф. Якименко та ін. – спирались на євро- пейський досвід, представлений постромантичними, імпресіоністичними, неокласичними, експресіоністичними, авангардними тенденціями тощо. В 1920–1930-ті роки і національна ідея, і європейські засади вітчизняної камерно-вокальної творчості зазнають у Наддніпрянщині докорінних змін через встановлення тоталітарного режиму та необхідність нагального впро- вадження радянських ідеологем у тематику та образність композицій. Це спонукало до відтворення у вокальній ліриці наці- онального тематизму, революційного пафосу, героїчних образів, належної стилістики й виразності. Невідповідність жанру новим вимогам щодо революційності, масовості та демократичності мистецтва, а також пошук необхідних форм, засобів та принципів їх втілення спричинили в 1930-х роках кризу камерно-вокальної творчості. Наддніпрянські митці майже деся- тиліття ці жанри не опрацьовували. Зазначені аспекти розвитку українського мистецтва й творчість окремих митців цього періоду висвітлювались в багатьох працях вітчизняних науковців, однак жанрово-стильові перетворення камерно-вокальної музики композиторів Наддніпрянщини дотепер не ставали предметом окремого дослідження.Документ Камерно-вокальна творчість Павла Сениці у викликах українського музичного мистецтва першої третини ХХ століття(Гельветика, 2025) Стахевич Олександр Олександрович; Stakhevych Oleksandr OleksandrovychРозглянуто еволюцію камерно-вокальної творчості визначного українського композитора Павла Сениці (1879–1960) у контексті соціально-політичних зрушень першої третини ХХ століття. Відзначено типовий для митців – вихідців з України шлях композитора до набуття професійності: видатні здібності й прагнення займатися музикою надали можливість навчатися і завершити Московську консерваторію, а після залишитися працювати в ній. Відзначено, що, незважаючи на проживання в столиці імперії, а згодом країни рад, П.Сениця весь час був кревно пов’язаний з Україною, насамперед з Харковом. Камерно-вокальні твори, які він писав протягом всього життя, змістовно і стилістично відбивають ті зрушення, які відбувались у вітчизняній культурі окресленого періоду. Перші солоспіви на слова Т.Шевченка було створено ще під час навчання у школі Воздвиженського братства. Ці композиції демонструють традиційний національно-романтичний стиль композиції, характерний для М.Лисенка та представників цього напрямку початку ХХ століття. Навчання у консерваторії та впливи культури «срібного віку» позначилось на зверненні композитора до декадансних образів та модерних засобів композиції. Це солоспіви на слова К.Бальмонта, Л.Косуновича, Ф.Сологуба, О.Чюміної, у тому числі схожих за настроями віршів українських поетів М.Кічури, М.Шаповала. Після 1910-х років у камерно-вокальній творчості композитор звертається виключно до текстів українських поетів (О.Коваленко, О.Олесь, В.Сосюра). У 1920-х роках солоспіви та пісні П.Сениці присвячено оспівуванню радісного життя у новій соціалістичній країні (А.Дикий, Я.Мамонтов, М.Рильський, В.Сосюра, П.Тичина). Проте композитор залишається вірним собі, його хвилюють питання людської гідності, щирості почуттів, існування України. Багато камер-но-вокальних композицій у 1920–1930-ті роки пишеться на вірші «неблагонадійних» поетів П.Голоти, М.Кічури, О.Коваленка, О.Неприцького-Грановського, О.Олеся, М.Філянського, М.Шаповала та ін. У романсах і піснях П.Сениці, створених на власні тексти, переважає пейзажно-зображальний характер.Документ Романсова творчість Михайла Вериківського у соціокультурному дискурсі доби(2026) Стахевич Олександр Олександрович; Stakhevych Oleksandr OleksandrovychВиявлено вплив соціокультурних чинників на камерно-вокальну лірику М. Вериківського. З’ясовано, що романсова творчість митця розвивалась нерівномірно і в кожному десятилітті мала свої стильові пріоритети. В першій половині 1920-х років митець звертався переважно до текстів поетів модернізму, що у музиці виражено експресіоністичними засобами (романси на слова О. Слісаренка, Г. Чупринки, П. Тичини, М. Семенка, В. Сосюри, М. Йогансена). З початку 1930-х років у його творчості переважає революційна тематика (романси «Розправа», «Пам’яті Кірова», «Хто за війну»). Лише наприкінці цього десятиліття з’являються знакові романси на слова Лесі Українки. В 1940-ві роки М. Вериківський опановує романсовий жанр більш активно (твори на слова І. Франка, М. Рильського. Л. Українки та ін.). Цикл «Образ коханої» на слова П. Грабовського (1944) став центральним у його вокальній ліриці. Але з початком нової хвилі «чистки» рядів (1948), коли композитора було звинувачено в «ідеалізації минулого» та «національній обмеженості», в його романсовому доробку з’являються теми оспівування радянського життя та образу великого вождя. Останнім сплеском активності М. Вериківського у камерно-вокальних жанрах стали 1958–1959-й роки, коли у радянському мистецтві загалом поновлюється інтерес до людської особистості, її індивідуальних проявів та психологічних станів, внутрішнього інтимного життя, а їх вираження втілюється переважно у циклічних формах. В цей час він пише романси на слова Ю. Словацького, Д. Гофштейна, М. Єременка, цикли «Пісні Сафо» в перекладі І. Франка, «З сучасної грецької лірики» на слова Н. Вреттаноса, «Омузикалений Перець» та ін. Попри те, що до жанру романсу М. Вериківський звертався у різні періоди творчості, а тексти творів бралися з різних поетичних джерел, вони мають єдиний композиційний стрижень. Це свідчить про вагому стилеутворювальну роль камерно-вокальної лірики у доробку митця, незважаючи на ті соціокультурні впливи, що на кожному етапі скеровували його творчість, навіть усупереч особистим зацікавленням.